7 листопада до редакції завітало подружжя Петра Анатолійовича та Олени Михайлівни Безшлягів із Покровки. Ще раніше вони телефонували до нас, запитували, чи можна переглянути підшивки газети за 1989, 1990 роки. Ми підготували для подружжя «Нові рубежі» за той час. Але щоб відшукати потрібні матеріали, довелось підняти газети і за 1987, 1988, 1992 роки.
Петро Анатолійович 36 літ пропрацював механізатором. Спочатку у колгоспі «Маяк», згодом у одноіменному товаристві. Його дружина близько 20 літ працює у цьому господарстві обліковцем. Цього року її чоловіку виповнюється 55. Тобто, як механізатор, він має право на пільгову пенсію. Але для її оформлення не вистачає відповідних документів, які б підтвердили стаж.
Колишнє керівництво господарства не провело процесу його ліквідації належним чином. І хоч у трудовій книжці Петра Анатолійовича є відповідні записи про трудову діяльність, довідки підтвердження стажу у період від 1987 по 2000 рік йому у трудовому архіві не можуть дати через відсутність документів про ліквідацію господарства.
Знаючі люди підказали подружжю віднайти будь-які матеріали, які б підтвердили стаж Петра Анатолійовича. Такими можуть бути, наприклад, почесні грамоти, подяки, похвальні листи за самовіддану працю, перемогу у трудовому суперництві на збиранні ранніх зернових тощо. Як зізналась Олена Михайлівна, всі ці відзнаки вона ненароком спалила рік тому. Тож у Безшляг залишилась надія на те, що допомогу слід шукати у редакції.
І вони її отримали, віднайшовши публікації у нашій газеті за 1987, 1990, 1992 роки.
Там про увесь рід їхній механізаторський пишеться. І, звичайно, про його старійшину, батька Петра Анатолійовича – Анатолія Петровича Безшлягу, якому у номері «Нових рубежів» за 14 квітня 1990 року наша колега, член Національної спілки журналістів України Людмила Солошенко присвятила цілий нарис «Батько».
Сподіваємося, що ця та інші публікації у нашій газеті допоможуть Безшлягам встановити істину.
А потім мова зайшла про те, що болить журналістам, жителям Покровки і ще багатьом-багатьом мешканцям нашого краю. Ще зовсім недавно, років три тому тираж тоді ще районки складав понад три тисячі екземплярів. Це був третій показник по області серед районних газет після покровської і царичанської. Нині через війну газета колишнього Покровського району не виходить, царичанська виходить на 4 сторінках тричі на місяць. Ми ж поки що стараємось виходити на 8 сторінках щотижня.
Особливо скоротився наш наклад у другому півріччі 2022 року. Тобто з початком роботи на території Криничанської, Божедарівської, Затишнянської громад пересувних поштових відділень. Я не буду розповідати про всі ті скарги, які щодня отримує редакція щодо незадовільної роботи цих відділень. Я переповім вам те, що мені розповіла Олена Михайлівна Безшляга.
— Ми передплатили на 2022 рік «Нові рубежі» і «Сімейну газету», — каже Олена Михайлівна. – Я спеціально перепитала у грудні 2022 листоношу Анну Іванівну Король, чи буде вона працювати. Щоб її підтримати, передплатила дві газети. Та жінку скоротили, а працівникам пересувного відділення на нас начхати. Вони не носять газет. «Ми що, — кажуть, — повинні жити у вашій Покровці?» Тож місяцями лежать газети у мішках нерозібрані. Лист із суду, відправлений 29 вересня, ми отримали 3 листопада. Він теж валявся десь, як і газети. Місяць возили і посилку. Тоді зрештою подзвонили і спитали, чого не забираємо. А звідки ж нам знати, що посилка прийшла.
З таким ставленням до роботи, до нас, сільських жителів, пошта відбиває будь-яке бажання передплачувати газети. Наша Анна Іванівна згодна була і за 1500 гривень трудитись. Жінка ще не пенсійного віку, залишилась без роботи і без ніяких, навіть цих мізерних коштів для існування. Вона – одинока. Пішли засвіти і син, і чоловік. Хоч у роботі, у спілкуванні з односельцями знаходила розраду. Так і цього її позбавили. І хай би обслуговування покращилось. Але ж ні. Навпаки…
Гірко таке слухати. Дуже сподіваємось, що після спільної наради редакторів місцевих видань з керівництвом Дніпропетровської дирекції Укрпошти, у якому взяли участь і «Нові рубежі» (про це читайте у матеріалі на другій сторінці) ситуація зміниться на краще.
Адже попри інтернет, соціальні мережі, друковані ЗМІ ще потрібні людям. У цьому нас переконали Петро Анатолійович та Олена Михайлівна Безшляги з Покровки.
І моя вам порада. Не паліть почесні грамоти. І передплачуйте «Нові рубежі». Може таке статись, що і вам газета пригодиться.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка «Нових рубежів»
