Зараз усім важко. Тим, хто поїхав і хто залишився. І вдень, і вночі ми молимось за наших захисників на передовій. Плачемо за земляками, усіма воїнами, які віддали своє життя за Україну, за нас.
Щодня ми божеволіємо від звірств, які чинять на нашій землі окупанти. Шукаємо і не можемо знайти відповідь на питання: за що? За що нас катують, убивають ці зайди?
Хтось занімів, а хтось кричить від болю. Ще хтось співає і піснею намагається врятувати світ. Хтось варить борщі і пече пиріжки для воїнів. А хтось пише вірші. Як, наприклад, наша землячка Олена Ющук. Яка працювала вихователем, листоношею на Криничанщині, яку ми любили і любимо за скромність, доброту, талант. Останні кілька років вона мешкала в Запоріжжі. Там ожила, стала багато писати. З допомогою небайдужих людей видала стільки книг. Ми так раділи за неї, так чекали нових творів. Але підступний ворог вирішив зруйнувати наше життя.
Війна боляче вдарила й по Олені. Численні тривоги, хвороба, нервова напруга змусила її шукати безпечніше місце. Вона теж поїхала, рятуючись від війни за кордоном. Жінку, як і багатьох інших українців, прихистила Чехія.
Звичайно, Олена дуже сумує за ріднокраєм, молиться за мирне небо над Україною. І вірить в перемогу наших Збройних сил. Про це її вірші.
Осінь — в дім, птахи — у вир.
Незабаром і весна.
Тільки вчора ще був мир,
А сьогодні — вже війна!
Мали рідних ми братів,
А тепер розбрат настав.
Вчора січню день радів,
А сьогодні — лютим став.
Милий пестив, колихав:
«Я перлину віднайшов!»
Вчора він мене кохав,
А сьогодні — в бій пішов,
Закривавивши мундир…
І чия у тім вина?
Тільки вчора ще був мир,
А сьогодні — вже війна…
28 лютого 2022 року
В сновидіннях чи де ще шукати?
Не рятує ні ніч і ні день.
Не хвилюйся, я буду чекати,
Як ніхто не чекав і ніде !
Від напруження — дикі неврози.
Та відмовлюсь писать навідріз
І про те, що твій син став дорослим,
І про те, що я сива від сліз…
То дрібниці… Тримайся, небого…
Не жалкую за всим грошовим!
І заради єдиного Бога
Я прошу: повертайся живим!
Цю фашистську навалу, мов брилу,
В України на грудях — прийми!
Якби лиш я могла, то закрила
Над тобою і небо крильми!
Щоб кати не зуміли злякати
Мужній дух, що з дитинства плекав!
Не хвилюйся, я буду чекати
Так, як в світі ніхто не чекав!
10 березня 2022 року
Від війни — у душі руїни!
Від страшного буття вогнів!
Я проїхала три країни
За неповних чотири дні.
Львів, Ополе, Варшава, Краків,
Прага, Вроцлав і Брно, і Плзень.
Синє небо без війн і страйків,
Та душа не співа пісень…
Україна — в обстрілах танків.
Рвуться бомби під плач дітей!
І палає в руїнах Харків
Під мольби ще живих людей!
Відчуваю: цей крик не в змозі
Втамувати пекучий біль.
Я по мирній іду дорозі,
А здається, що поруч — бій!
Це мій дух в чужині горює!
Думи ночі вірші плодять.
І я ними також воюю:
На підтримку рядки летять!
Боже, Боже, храни країну,
Як Оранта — на повний зріст!
Не дозволь залишить руїну
Замість квітнучих сел і міст!
10 березня 2022 року
Змішалось все: думки, країни, дати.
Сніг і спека, і дощик лив дрібен –
Вічні цикли земного буття.
Нам раніше лиш мир був потрібен!
Безтурботне, щасливе життя!
Світ вбачав солов’їну пір’їну.
А ми знали: під нею — броня!
І завжди будували країну,
Про добробут ми дбали щодня!
У духовному центрі освіти —
Постать Сина, Царя вже — Христа!
Різнобарв’ям вражали нас квіти,
Що прикрасили села й міста!
Шану матері в нас, героїні,
Склали дочки й сини, як один!
Ми дітей берегли в Україні,
Як скарбницю козацьких родин!
Світ бурхливий до моря подібен!
Буря темна в безодню несе!
Нам раніше лиш мир був потрібен.
А тепер — ПЕРЕМОГА! І все.
16 березня 2022 року
Лунає крик приречено: «Не жди!»
Ти від руки російського солдата
Поліг у рідну землю назавжди…
Хто ти була: сестра, дитина, мати,
Людина мирних сел, величних міст?
Підрахувати я не в силі втрати.
І глибину трагедії, і вміст.
Все небезпечне: небо і місцина.
Стан емоційний —наче вже ти вмер!
Я рідний край покинула і сина.
І маю статус біженця тепер…
Там, де війна — не перли, а набої.
Цінуй життя — сирену не прогав!
Ти — брат і батько — наш полеглий воїн,
Що спокій снів дитячих зберігав!
За це солдат готовий все віддати.
Мольбу за нього Богу — лише ти…
Змішалось все: країни, люди, дати
Від слів страшних: « Убитий. Все. Не жди…»
16 березня 2022 року
Я бачу усміх щиросердний
Людей щасливих, безтурботних.
І добрий погляд — життєствердний —
Облич розумних, не скорботних!
Там, в далині — міста і села
Стоять, заквітчені садами!
Цікава праця і весела
М’якими веснами й літами!
Там діти бавляться безжурно
В дворах безпечних і місцинах!
І випліта імла ажурно
Своє мереживо в низинах…
В блакитнім небі — білі хмари!
Скрізь чути мову солов’їну!
Лиш уві сні снують примари
Тих, що нівечили країну…
Та квітня ранок вже не млявий!
І сонце лагідніше гріє!
Серед війни — не гра уяви…
Це я малюю наші мрії…
31 березня 2022 року
Орду — не армію — зібрали.
Ваш напад — підлий і стрімкий.
Ви в мене, варвари, забрали
Нічної тиші супокій!
Садок вишневий коло хати,
Сім’ю, пісні, а надто — мир!
Слова «дружити» і «кохати»
Вам не відомі! Лиш кумир…
І не важливо, що він — демон.
Vivat! — без будь-яких умов!
Ви в мене вкрали мовні теми
І влучні рими про любов!
Тепер не мрію, а звітую
Про дії демона з пітьми.
На землю прадідів святую
Прийшли брудними чобітьми!
Вам, чорним ідолам — за ґрати!
Перетворить на порох, пух
Бажання війн! Вам не забрати
З душі народу вільний дух!
І вірю: хлопці та дівчата
Вберуться в шати нових мрій!
Садок розквітне біля хати,
І загуде бджолиний рій!
4 квітня 2022 року
