Її день часто починається з відправок маскувальних сіток військовим на різні напрямки. Щоденний маршрут: дім – осередок «Світлих павучків» — отримання матеріалів для виготовлення сіток на Новій пошті – «соціальна кімната» — простір «Живи та дій». І так може бути по колу кілька разів за день. Поміж тим усім вона встигає працювати на основній роботі, бути коханою дружиною і люблячою мамою, шукати житло для ВПО, організовувати благодійні збори і лотереї на користь ЗСУ та лікування земляків, а ще гуртує навколо себе однодумців.
Валентина Ісканіна з Криничок, що на Дніпропетровщині, переконана, що справжні зміни в країні починаються не з великих кабінетів, а з ініціативи однієї людини у невеликому містечку чи селі. Вона — психологиня за фахом і волонтерка за покликанням. Її шлях — це приклад того, як професійна чуйність та вміння гуртувати людей створюють надійний тил.
Мало хто знає, що фундамент волонтерської системи Валентина почала закладати ще задовго до повномасштабного вторгнення. Розуміючи потреби малозабезпечених сімей та людей, які опинилися в складних життєвих обставинах, вона організувала у Криничанській громаді роботу «соціальної кімнати/шафи».
Ідея була простою, але надзвичайно дієвою: створити простір, де кожен міг би поділитися тим, що має, або отримати необхідне. Сюди приносили та пересилали все: від дитячих іграшок та одягу до побутових речей і навіть меблів.
«Це не просто склад речей, це простір гідності та взаємодопомоги, — зазначає сама Валентина. — Адже у всіх нас вдома з часом накопичуються речі, які ще в хорошому стані, але вже ніколи не будуть нами використані, особливо дитячі. То чому б ними не поділитися з тими, хто цього потребує?»
Коли у лютому 2022 року до Криничок почали прибувати перші хвилі внутрішньо переміщених осіб (ВПО), саме ця «соціальна шафа» стала першим пунктом порятунку. Люди, які тікали від війни з однією сумкою в руках, знаходили тут не лише теплий одяг чи посуд, а й — що не менш важливо — моральну підтримку. Валентина як психологиня зуміла перетворити процес видачі речей на первинну психологічну допомогу, допомагаючи людям оговтатися від пережитого шоку.
І досі в пам’яті спливає спогад про літню подружню пару із Сєвєродонецька. На той час Валентина вже співпрацювала з численними благодійними фондами, які надсилали гуманітарну допомогу для переселенців у вигляді харчів, засобів гігієни, постільної білизни. Усе це одразу ж організовано передавали для ВПО.
«Це був такий мурашник! Купа людей, купа речей . Добре, що часто відгукувалися подруги і допомагали все організувати і видати, — згадує Валя. — Цим дідусеві та бабусі ми також допомогли дві великі коробки харчів перепакувати у пакети, щоб було зручно транспортувати. То вони такі були вдячні, обіймали нас і говорили: «Ми будемо пам’ятати вас все життя!»
З тих пір через цю «Соціальну кімнату» пройшли, мабуть, вже тисячі людей: як місцевих, так і ВПО. І знаходяться добровільні помічниці, які перебирають речі, сортують, розкладають по полицях, терпеливо приймають людей, видають усе.
Як і для багатьох українців, повномасштабне вторгнення стало для Валентини точкою неповернення. Потреби фронту були колосальними, і першим кроком стало згуртування людей навколо найпростішої, але життєво необхідної справи — плетіння маскувальних сіток.
Проте для Валентини, як для психологині, цей процес мав глибший сенс. Робота руками стала своєрідною груповою терапією. Поки дорослі переплітали стрічки тканини, вони виговорювали свій біль, ділилися страхами та підтримували один одного. Валентина зуміла створити простір, де кожен відчував себе частиною великого механізму захисту.
Вже 25 лютого 2022 року вона зібрала жінок, дітей, пенсіонерів, вчителів у місцевому Будинку культури плести маскувальні сітки для українських військових.
«Це був такий прояв єдності, нас було тут так багато! Усі хотіли допомогти, несли з дому старі речі, розпускали їх на смужки, шукали по всьому району рибальські сіті, невтомно плели і дорослі, і діти – все заради того, аби прикрити, замаскувати українські позиції», — з усмішкою згадує той час Валентина.
Нині ця волонтерська спільнота називається «Світлі павучки Криничанщини», зараз їх набагато менше, це переважно жінки і чоловіки пенсійного віку, діти та ВПО. Ось уже четвертий рік день у день ходить сюди працювати Антоніна Листопад, мама Валентини. Спочатку підтримувала у цій роботі свою доньку. А тепер вже й сама керує усіма процесами виготовлення сіток, слідкує за порядком, веде облік, запрошує долучитися усіх небайдужих.
«Нас тут тепер небагато, всього якийсь десяток-півтора набереться. Переважно жінки. В таку тривожну хвилину не можемо залишатися вдома. Адже ворог вже впритул до Дніпропетровської області з боку Покровська, з повітря тероризує Дніпро, стирає населені пункти Синельниківщини. І єдине, чим ми можемо допомогти, — це своїми руками плести», — розмірковує пані Антоніна.
Вони щодня працюють, поступово вийшли на новий рівень виготовлення масксіток. Уже три роки закуповують готові сітки-основи і тканину спанбонд, нарізають її і вплітають у вічка. Така сітка виходить досить легка і колір можна підібрати на різну пору року. Тканину теж нарізають за допомогою саморобного станка.
За увесь цей час тут сплели вже понад 650 маскувальних сіток, кікімор, каверів на шоломи. Мають запити від багатьох підрозділів ЗСУ і, звісно, безліч подяк від них за таку важливу працю. Гроші на спанбонд і сітки збирають самотужки під час благодійних акцій, долучаються і земляки, несуть хто скільки може. Було, наприклад, таке, що Валентина Ісканіна оголосила терміновий збір на тканину у соцмережах. І вже за 4-5 годин назбирали потрібну суму і закрили питання. Але переважно для збору коштів влаштовують лотереї, бо потреба у сітках нині постійна.
Нарівні з дорослими беруть участь у волонтерських акціях і діти: печуть, продають саморобки, несуть власні заощадження, а часом наважуються на досить несподівані кроки. Так, одного разу тоді ще 9-річна донька Валентини Ніка вирішила обрізати своє довге і пишне волосся, щоб на виручені кошти закупити матеріал для виготовлення маскувальних сіток.
«Буває таке, що є черга на 5-8 сіток наперед. То я знову пишу листи-прохання, чекаю тижнями, — розповідає Валя. — Але, дякувати Богу, є люди, які не відмовляють. Ось і того разу сітки-основу спільними зусиллями придбали, а на тканину вже й не вистачило. Дівчата з клубу дзвонять, ледь не плачуть: «Валю, що робити? Вже нема тканини!» Я така сиджу засмучена. І тут донька згадала, як хотіла обрізати коси. І вирішила, що настав саме той час. Заодно і ЗСУ допоможе».
Мама і донька разом знайшли охочих придбати волосся, потім вирушили у перукарню в місто. Там і залишила Ніка свою русяву косу, натомість безкоштовно отримала шикарну зачіску від професійного майстра. Волосся ж поїхало в Одесу, а наступного дня дівчата отримали за нього 5 тисяч гривень, які спрямували на придбання 300-метрового рулону тканини. Нова зачіска дуже личить маленькій волонтерці. І, звісно, подобається. На запитання, чи не шкодує, усміхаючись відповідає: «Нітрошечки! Я ж для захисту від ворога це зробила, ще й стильна така стала. А волосся знов відросте».
Тож одним із пріоритетів Валентини стало залучення дітей. Вона впевнена: волонтерство — це найкращий спосіб виховати відповідальних громадян. Знаючи про її активну діяльність, діти самостійно виготовляють обереги та малюнки для захисників, збирають кошти на благодійних ярмарках і передають їй, допомагають плести сітки, розпускають мішковину для плетіння кікімор, ще й дорослих там розважають, підбадьорюють.
А учні Криничанського ліцею №1 активно долучаються до акції «Кришка FPV-шка». У фойє школи встановлено велика металева конструкція у вигляді серця, яку для Валентини на знак подяки за допомогу виготовив переселенець із Попасної. Сюди школярі збирають використані пластикові кришки від пляшок. Часом від класу приносять висипати цілі пакети і 5-літрові бутлі. Потім Валя їх відправляє на переробку. А виручені кошти йдуть на закупівлю FPV-дронів.
Розуміючи, що війна — це марафон, а не спринт, Валентина зосередилася на ментальному здоров’ї тих, хто їй допомагає. Вона професійно працює з родинами військовослужбовців; внутрішньо переміщеними особами, які знайшли прихисток у Криничках; дітьми, які переживають стрес через повітряні тривоги та розлуку з близькими. Її підхід простий: вона поєднує класичну психологію з активним залученням до соціального життя. Люди приходять до неї за порадою, а залишаються, щоб допомагати іншим.
З часом масштаб допомоги переріс формат стихійної ініціативи. Щоб діяти ефективніше, залучати грантові кошти та розширювати горизонти допомоги, Валентина Ісканіна вирішила створити благодійну організацію.
«Якщо така форма працює в інших містах і селищах, то чому б не запустити у нас? — розмірковує Валентина. — Правда, нині не вистачає людей, які б хотіли таким займатися, і кваліфікованих спеціалістів. Тоді я задумалася: чому я маю сидіти зі своїм досвідом, своїми знаннями, навичками (а я вже стільки вклала в себе, стільки навчилася), адже я можу передати все це на благо своєї громади! Якщо саме це тут і зараз дуже потрібне? Чому ні?»
У вересні цього року Валя заснувала БО «БФ “Тил ЮА». Вона розуміла, що для того, щоб правильно і грамотно все робити, щоб мати певний результат, їй потрібні нові знання і спеціалісти. Вона запросила у свою команду бухгалтерку Лілію Майбороду і психологиню Анну Ткаченко. Тепер дівчата активно навчаються, беруть участь у різноманітних тренінгах, шукають грантові пропозиції, аби втілювати свої задуми в життя. Створили простір для жінок і дітей «Живи та дій». Маючи спеціальну освіту, надають послуги як психологині, організовують розвантажувальні зустрічі та майстеркласи.
«На останньому навчальному інтенсиві в Івано-Франківську ми одразу побачили свої попередні помилки, зрозуміли, які ми далекі від вміння навіть писати грантові заявки. Бо ж грантодавці – це серйозні люди, яким потрібна точність, ми повинні розписати кожну копійку і кожну активність, яку проводимо у своєму просторі. Мої дівчата зацікавилися такою діяльістю. Ми зрозуміли, що якщо матимемо хоча б кілька проектів, то зможемо приносити не тільки фінансову користь собі, своїй родині, а й будемо корисні громаді в цілому», — розповідає Валентина.
Раніше всі свої проекти вона робила самостійно. Уміло поєднуючи роботу у Дніпропетровському обласному центрі соціальних служб, організовувала благодійні проекти в місцевій громаді. Один пішов проект, другий, третій. Зрозуміла, що потихеньку все виходить. Але поза увагою залишаються діти, молодь. Тож вирішила, створити щось таке, щоб можна було залучати і цю категорію.
«Чим більше я спілкуюся з дітьми, тим більше бачу, що тут багато треба надолужувати. Їм не вистачає спілкування як між собою, так і з дорослими. Нині вони частіше висловлюються з позиції претензій до когось. І нам, дорослим, треба допомагати їм, вчити їх дружити, будувати якісь стосунки у групах. Потрібно дітей кудись витягувати, працювати з ними, розповідати їм що добре, що погано. Ось останній захід, який ми провели з дітьми у нашому просторі, був присвячений акції «16 днів проти насильства». І він їм дуже зайшов. Вони із задоволенням долучаються до колективної роботи. Як показала практика, миттєво включаються в неї. Ми організували міні-сценку і разом проговорили все», — поділилася Валентина.
На зустрічі приходять і місцеві, і діти ВПО. І їм тут дійсно подобається. Вони спілкуються, щось творять власноруч, співають разом, приносять гітару і вже підігрують.
А ще у Криничанській громаді є матері і дружини військових, яким потрібне живе спілкуванння у колі однодумиць. Вони нині одинокі: чоловіки служать, дорослі діти роз’їхалися. А їм теж треба себе кудись подіти. От сюди вони і приходять.
У простір для відновлення власних ресурсів, де Валентина Ісканіна вже разом із Анною Ткаченко, Наталею Шевченко, Лілею Майбородою вчить їх створювати собі «безпечні гавані» та «точки опори» через усвідомлене сповільнення, творчість, різні практики та уважність до себе, щоб повертати відчуття цілісності, радості, відновлюючи фізичні та емоційні сили для життя.
Ця історія — не лише про сітки чи звіти організації. Це про вогонь, який запалює серця людей, даруючи їм надію і впевненість у тому, що разом ми здатні змінити світ навколо себе.
Наталя ДОЛГІХ, фото авторки
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”.
This article has been produced with financial support from the Swedish Media Publishers’ Association Tidningsutgivarna for Ukrainian frontline media as part of the National Union of Journalists of Ukraine’s ‘Frontline Press’ initiative.”
