Орден «За мужність» ІІІ ступеня передали родині Андрія Кудрявцева з Криничок. Його було присвоєно воїну згідно з Указом Президента України від 24 березня 2025 року. У листопаді посмертну нагороду вручили дружині і донькам захисника представники бригади оперативного призначення «Хартія» у місті Дніпро.
Андрій Кудрявцев назавжди залишився 44-річним. Він народився і виріс у Криничках, де проживав із дружиною Іриною та двома доньками — Кірою та Нікою. Був людиною веселої вдачі, любив життя і лагодив автомобілі. Він був майстром на всі руки: працював зварювальником, фрезерувальником та займався ремонтом вантажних кузовів.
Коли у 2014-ому росіяни посягнули на українські землі, Андрій Кудрвцев був мобілізований у першу хвилю. Служив у складі 93-ої ОМБр «Холодний Яр» на Донеччині. Починав як кулеметник, але швидко опанував роль механіка-водія БМП-2. Тоді ж отримав позивний «Кантужений» за своїми ініціалами (згодом побратими називали його «Кудря»).
11 років тому хлопцям, які, можна сказати, ні разу в житті не стріляли, довелося брати в руки зброю, опановувати заржавілу техніку ще радянських часів. Вони першими відчули обстріли російських градів і вчилися воювати ледь не голіруч.
Після демобілізації у 2015 році повернувся додому до сімейного життя і мирних професій. Продовжував виховувати доньок. Не полишав і громадські справи, був обраний депутатом Криничанської районної ради. Він не був ідейним націоналістом, простий хлопець, який жив і діяв як було треба… Як було треба в 2014-му, як стало треба після 24 лютого 2022-го.
Вдруге Андрій був мобілізований у травні 2024 року. За власним бажанням він вступив до лав Національної гвардії України у новостворений спецпідрозділ «Хартія».
Наприкінці серпня 2024 року старший солдат, старший механік-водій 2-го відділення взводу оперативного призначення Андрій Кудрявцев відбув на Харківський напрямок. Знав, що дружина хвилюється, тому намагався часто телефонувати, щоб сказати хоч кілька слів. Але на відміну від 2014-го тепер розповідав про себе мало. Страшна війна прийшла, було дуже тяжко, а засмучувати рідних не хотів.
18 листопада 2024 року воїни виконували бойові завдання в районі населеного пункту Липці, де потрапили під артилерійський обстріл військ РФ. Андрій отримав тяжке поранення черевної порожнини. Його евакуювали у вкрай важкому стані до Харківського госпіталю.
Після кількох операцій та стабілізації його перевезли до Київського госпіталю МВС. Попри боротьбу лікарів та короткочасне відновлення свідомості (Андрій спілкувався з дружиною Іриною, водячи пальцями по її долоні), його організм не витримав. 6 грудня 2024 року лікарі констатували смерть Захисника. 12 грудня 2024 року Андрія Кудрявцева поховали на його рідній криничанській землі.
“Важко говорити про чоловіка у минулому часі, тому що він для нас завжди був, є і буде живим. Він живий у наших серцях. Він був найдобрішою, найщирішою людиною. Він міг прийти у будь-яку хвилину на допомогу. Мав золоті руки, усім допомагав, — згадує рік потому дружина Ірина. — Він був такий веселий, завжди позитивний, завжди своїми жартами розважав і друзів, і нас, і друзів старшої доньки Кіри. Тепер вона вирішила пов’язати своє життя із захистом Батьківщини, навчається у військовому вузі».
Наталя ДОЛГІХ, “Нові рубежі”
