З цією ненависною війною докорінно змінилося життя кожного із нас. Те, що ще недавно здавалось проблемним, сьогодні видається простим і не вартим хвилювань. А те, про що і думати боялись, стало нашим повсякденним.
Про родину Світлани Гаврик з Малярщини, її уміння та захоплення, сім’ю, що взяла під опіку трьох дітей, наша газета писала не раз. Ця обдарована жінка має хист до вишивки, ще донедавна створювала колоритні садові фігури, горщики з гіпсу, ляльок. Нині ж Світлана залишилася удвох з найменшим сином Єгором у великому родинному будинку. Бо їхні старші чоловіки стали на захист України.
Володимир Іванович — успішний підприємець, аграрій пішов добровольцем на фронт. Він боронить країну на Сході. Старший син Славік теж захищає рідну землю під Черніговом. Тож до повсякденних жіночих клопотів Світлані додалося немало і чоловічої роботи. Та жінка не боїться труднощів, і не переймається з цього приводу. Бо і за кермо трактора сяде, і на сівалку стане за потреби.
Цієї весни вже, дякувати Богу, відсіялися гуртом. Бо мають трохи землі, яку обробляють на дві сім’ї разом з сестрою та її чоловіком.
Нині ж в родині Гавриків єдиною і надійною опорою Світлани є Єгор. Тринадцятилітній підліток уміло справляється з будь-якою дорослою роботою: і в полі підсобить, і все домашнє господарство попорає, і в садибі прибереться, і город посадити уміє. А щонеділі підліток поспішає до церкви у Червоноіванівку. У храмі Єгор помічник батюшки — паламар. Знає напам’ять чимало молитв. Щовечора він усамітнюється і читає «Отче наш», «90 псалом» та ін. Хлопець щиро молиться за брата, за тата, за Україну, усіх її захисників, за нашу Перемогу.
А Світлана лише недавно знову взяла в руки голку. Вона вишиває для Славіка бісером вишиванку. Красиву, святкову, якраз до нашої Перемоги. У кожний стібок мама вкладає всю свою душу. А ще оберіг захисту і тепла, щиру материнську любов і побажання для сина — бути щасливим і захищеним.
Світлана своєю щоденною працею і добрими справам наближає Перемогу. Це вона надала сітки у Червоноіванівку, Кринички та Світлогірське (загалом близько 150 метрів) для виготовлення маскувальних сіток. Потроху й волонтерить. Тим, хто потребує, не жаліє ні продуктів, ні картопельки, ні консервації. Закупляє одяг, продукти, найнеобхідніше, допомагає грошима. І ніколи не пройде повз дитячі сльози та відчай. Для дітей у неї завжди знайдуться іграшки та солодощі. Шле посилки із смаколиками чоловіку та сину. Збирає чималі коробки, аби на всіх їх побратимів вистачило.
Також Світлана Гаврик опікується вимушеними переселенцями. Підшукує їм житло. Нерідко й сама проводить генеральне прибирання чи косметичний ремонт за власний кошт для зовсім незнайомих людей. Щоб у них були гідні умови і належний прихисток.
А ввечері зморена, але тверда духом і з новими планами на наступний день, сизою голубкою подумки лине до своїх хлопців-захисників. Молиться за них, міцно притискаючи до грудей найменшенького Єгора. І додає цим віри і впевненості найріднішим людям там, на війні. А своїми щоденними добрими вчинками тут в тилу — землякам.
