Наталя ДОЛГІХ, журналістка “НР”
Понад два місяці ця дружна жіноча компанія влаштовує щосереди посиденьки. Збираються разом і ліплять вареники із картоплею. Почалося все з того, що господиня дому Ірина Мариненко прихистила у себе куму Тамару Стічук із Нікополя. Коли влітку російські війська почали систематично обстрілювати місто, знаходитися там уже було не сила. Разом із 7-річною онучкою Вікою Тамара приїхала у Кринички. Донька ж із зятем залишилися вдома: працюють, приглядають за господарством.
Щодня Нікополь потерпає від ворога. Вночі, розповідає пані Тамара, взагалі нестерпно. Влітку люди хоч по лісосмугах ховалися, ночували там. Нині ж, як тільки починається повітряна тривога, ховаються хто куди — у підвали, укриття, між стінами. Діти постійно телефонують мамі, звітують про себе, на вихідні стараються приїхати в Кринички, щоб побачитися та трошки відпочити.
Тож щоб не зійти з розуму від переживань, жінки вирішили зайнятися корисною справою. Дві куми Тамара та Ірина почали готувати вареники для фронту. Зконтактували із світлогірськими дівчатами із команди «Крейзі вумен», домовилися, хто буде привозити їм продукти, коли і як можна забирати вже готову продукцію.
До них з радістю долучилася сусідка Сільва Тадевосян, а згодом і Надія Семещук. Тепер щосереди жінки збираються в домі Ірини Мариненко. За розмовами і піснями за раз можуть наліпити понад 400 вареників. Тут же їх і варять, готують засмажку із цибулею та розфасовують у спеціальні контейнери.
Тамарина онучка Віка також крутиться біля компанії. Допомагає, розважає жінок, буває, малює . А ще веде підрахунок вареничків. В цілому вже понад 4 тисячі наліпили і зварили.
Тож сумувати цій дружній компанії ніколи. Адже знають: щоб вибити ворога, потрібна сила. Тому і заряджають свої вареники тільки позитивними думками і молитвами за перемогу.
