Олена МУШИК, журналістка “НР”
Зінаїда Іванівна Солоницька разом з донькою Аліною виїздили з Харкова під шквальні рашистські обстріли. Вони — корінні харків’янки. Харків — це їхнє життя. До останнього вони терпляче зносили щоденні обстріли міста. Останньою краплею став масований ракетний обстріл їхнього рідного району ХТЗ. Жінки хутко зібралися — хвилин за п’ять. Взяли найцінніше і найнеобхідніше — документи і котиків. І, в чому були, покинули домівку…
За освітою обидві жінки хореографи, викладачі цього виду мистецтв. А донька Зінаїди ще й тренер з «Ірландського танцю». Свого часу вони об’їздили всю Україну, не раз бували за кордоном.
Перед жінками не так стояло питання «Куди виїздити?», більше «Як виїздити?». Оскільки на їх утриманні на той час вже було 15 котиків. Серед пухнастиків і їхні домашні, і ті, кого з початку війни хтось покинув, а Зінаїда та Аліна прихистили, бо не могли пройти повз. І ті, що залишилися сам-на-сам з війною на вулиці. І тих чотирилапих Аліна, як ще в дитинстві, тягнула до своєї домівки. Бо мати і донька жили за принципом: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Його не зреклися навіть, коли від ракетного удару зруйнувалась багатоповерхівка поряд з їхнім будинком. І коли жінкам разом з їхніми пухнастиками запропонували прихисток неподалік Дніпра, у сільській місцевості, погодилися відразу. Бо рятуватися мали тільки усі разом.
Безпечне місце знайшли у Світлогірському. Безвідмовні добрі господарі надали їм дах над головою і усе необхідне для життя. А невдовзі подбали і про зайнятість жінок. Через деякий час, коли у них відносно минувся стрес, Зінаїда Іванівна зайнялася волонтерством, стала допомагати нашим захисникам.
Досвід у неї був ще з 2014 року. Тоді на початку війни вона шила для бійців балаклави, термо- та спідню білизну. Через подруг доньки Аліни для Зінаїди знайшли швейну машинку. Спочатку через інтернет стали замовляти, а згодом зв’язалися з благодійниками, які допомагали з тканиною, нитками. Усі пошиті речі харків’янки передавали хлопцям на фронт. Нерідко самі возили теплі речі і в шпиталі.
І нині продовжують цю справу. Трусів, флісок, балаклав, подушок було нашито сотні. Тільки у Світлогірському Зінаїда відшила з флісу стометровий рулон, на який скидались грошима вже у Дніпрі знайомі і незнайомі люди. Попереду зима, а тому жінка старається якомога більше теплих речей пошити для наших хлопців. Щоб вони зігрівали їх своїм теплом, любов’ю її турботливих материнських рук.
Багаті на душевне тепло жінки турбуються і про своїх пухнастиків. Бо вони хоч і мають дах над головою, та ще потребують немало корму. Жінки ж нині живуть на державну допомогу переселенцям у розмірі 2 тис. А корму на місяць для котиків треба придбати на 1,5 тис. грн.
Теплим словом обидві згадують Наташу Романенко із Кам’янського, яка допомогла їм із кормом для котів. Не забувають харків’янок і місцеві активісти, завжди кличуть, якщо мають чим поділитись. І місцева сільська влада цікавиться, як вони збираються зимувати. Обіцяли подбати про дрова.
Нещодавно Зінаїда повернулася із Харкова, куди їздила у справах. Вперше побачила рідне місто після «асвабадітєлєй». Емоції важко передати словами.
Та жити ж треба… І вірити треба. У нашу Перемогу. У мир. У світле майбутнє нашої держави. І не сидіти, склавши руки, а робити все посильне для наших захисників. Заради наших дітей, онуків, України!
