Сьогодні пропонуємо вашій увазі матеріал про те, як жінки-лідерки у Червоноіванівському старостинському окрузі Криничанської територіальної громади вирішують місцеві проблеми й організовують волонтерську допомогу тим, хто служить на фронті.
Очільницею, натхненницею і організаторкою волонтерського руху, який з початком повномасштабного вторгнення розгорнувся на теренах старостату, стала Тетяна Набока. Своє плече їй підставила керівниця старостинського округу Наталя Григорівна Крушинська.
Дитинство і юність Наталії Григорівни пройшли у Червоноіванівці. У технікумі ім. Патона отримала професію технологині зварювального виробництва. Тоді, та і зараз подекуди, люди зі стереотипним мисленням назвали б цю професію «не жіночою». Перед нею відкривалися широкі перспективи у кар’єрному зростанні на підприємствах столиці, інших великих міст. Та рано пішов з життя батько, тож Наталя повернулася додому. Працювала на посаді секретаря сільради, у колгоспі. Тут же створила сім’ю з односельцем Сергієм. Виростила синів Віталія та Олександра. Разом з чоловіком впряглася у воза приватного підприємництва, працюючи на землі. А через багато років повернулася до того, з чого починала: у нелегкий момент децентралізаційних процесів очолила старостат. Згуртувала навколо себе актив, з яким дбає про благоустрій сіл, дозвілля земляків, ремонт доріг, а з початком війни — про допомогу захисникам і захисницям та їхнім родинам.
— У нас всі на перемогу працюють, — розповідає Наталя Григорівна. — Шиємо розгрузки, спальні мішки, разом із дітьми плетемо маскувальні сітки. Разом з тим готуємо багато страв для передової. Щодня доводиться крутитися та ще й місцеві питання вирішувати. Наприклад, одне з найболючіших – стан місцевих доріг. Шляхи були побудовані близько 50 років тому. Тип покриття не розрахований на сучасне навантаження і потребує ремонту. Тому довелося своїми силами і коштами робити і ямковий ремонт вулиць у Червоноіванівці, і лагодити дорогу у селі Козедуб. На ремонт доріг виходили усі: і жінки, і чоловіки. Місцеві підприємці допомогли із технікою.
Разом впорядкували і прибережну смугу біля ставка, облаштували зону відпочинку, зібрали і вивезли сміття, покосили, завезли пісок. Діти зраділи, ціле літо там крутилися. Добре, що люди розуміють, що добробут населених пунктів залежить, насамперед, від нас.
Як бачите, все самій важко осягнути, тому за волонтерський напрямок роботи у нас відповідає Тетяна Набока. Їй довіряю я і всі червоноіванівці.
Тетяна народилася у Кам’янському. З Червоноіванівки родом була її мама. Тож всі канікули проводила у дідуся і бабусі. Після 9 класів вступила до технікуму вчитися на архітекторку. Та працювати за спеціальністю не довелося. Закохалася в Олександра, одружилася, народила дві донечки. Деякий час працювала касиркою-рахівницею у сільській раді. А сьогодні є головою Криничанської територіальної виборчої комісії. Основна ж робота, у яку жінка занурена усі 24 години на добу, — це допомога Збройним силам України загалом і зокрема односельцям та односельчанкам, які нині воюють.
— Для мене волонтерська діяльність розпочалася задовго до повномасштабного вторгнення, — згадує Тетяна. — У 2017 році. Тоді тяжко захворіла наша молодша донечка Лєра. Слава Богу, швидко поставили діагноз. Скільки житиму, буду вдячна лікарці-педіатрині Тетяні Карнацькій, яка буквально погнала нас в обласну дитячу лікарню на Космічну. А там — вердикт, як вирок. У дитини — онкозахворювання. Завдяки тому, що лікування розпочали вчасно, хвороба відступила.
Що вони тоді пережили з чоловіком і що пережила сама Тетяна, рятуючи доньку і щоденно спілкуючись із важко хворими дітьми, їхніми батьками, важко нині і уявити.
— Ми навчилися не просто співчувати – ми навчилися допомагати одне одному у тяжкі, страшні хвилини розпачу і болю, — ділиться Тетяна.
У перші дні вторгнення з Червоноіванівського старостату у лави Збройних сил влилося близько 25-ти захисників. Тож «Червоноіванівські відьмочки», як охрестило себе активне жіноцтво села, намагалися усім необхідним забезпечити саме їх.
— У мене все є, немає тільки розгрузки, — повідомив племінник чоловіка В’ячеслав, — згадує Тетяна. — З дівчатами вирішили: раз немає — будемо шити. Почали виготовляти і зимові, і літні розгрузки, спальні мішки, ремені. Збирали кошти на необхідну амуніцію, біноклі, прилади нічного бачення. І на початку, і тепер дуже допомагають волонтери з усіх усюд. Насамперед, землячки із закордону. Наша надійна підтримка і опора у цьому — Оксана Басараб, яка тривалий час живе і працює в Італії. Ми постійно з нею на зв’язку. Посилки з одягом, ліками, продуктами харчування отримуємо від Оксани та згуртованих нею закордоном українців регулярно. Маємо добровільних помічників у Києві, Одесі, Дніпрі, інших містах.
З особливою теплотою розповідає Таня про землячок та земляків-червоноіванівців. Це Альона Бесараб, Євгеній Бесараб, Альона та Тетяна Шевчуки, Юлія Сало, Ольга Степанівна Лебідь, Оксана Корогодська, Аліна Лебідь, Катерина Танасівна Козак, Альона Кратік, Юлія Набока-Пустова, Лариса Набока, Тетяна Грицак, Володимир Бабіцький, Альона Бабіцька, Анатолій Бабіцький. Вдячна за постійну допомогу і підтримку Тетяні Мойсіюк, Катерині Полтавець, Наталі Мирошниченко, Наталії Мефаник, Анні Собаченко-Лебідь, Наталі Крушинській, Любові Навальній, Яні Бондарець, Вікторії Марченко, Тамарі Григорівні Басараб, Наталії Волжиній, Наталії Григорівні та Сергію Романовичу Крушинським, Наталії Вознюк, Марині Бондаренко, Тетяні Горбонос, Юлії Довженко, Лідії та Олегу Шевчукам, Ірині та Олександру Тронь.
Активно волонтерять і допомагають місцеві проблеми вирішувати керівниця товариства «Україна» Марія Панасенко і лідерка у сфері сільськогосподарського виробництва Криничанської громади Валентина Мирошниченко, яка з чоловіком Юрієм осолює фермерське господарство «Білосніжка». Відчутну підтримку мають «Червоноіванівські відьмочки» і від підприємиць Тетяни Голуб та Олени Нікуляк.
Волонтерки залучають і чоловіків, які з задоволенням допомагають і у кухарстві, і у більш складних справах. Так, Володимир Миколайович Замчій коптить сало для захисників. Микола Замчій з Тетяниним чоловіком Олександром готують моркву по-корейськи, плов. Володимир Іванович Лебідь відповідає за каші. А ще постачає мед, з якого потім готують вітаміни для військових — мед з імбиром, горіхами, сухофруктами. Окрема група чоловіків — Тарас Мирошниченко, Анатолій Бабіцький, Едуард Набока, Дмитро Журавель, Едуард Навальний — ремонтують та переганяють для захисників та захисниць машини.
Дуже допомагають пенсіонери. Вони не тільки передають продукти — картоплю, яйця, цибулю, консервацію, а й готують овочі для приготування страв — чистять цибулю, часник, картоплю.
— Здебільшого готуємо у мене вдома, — розповідає Тетяна. — Борщі, капусняки, тушковану картоплю, вареники і пиріжки з різноманітною начинкою, різні салати, котлети, голубці, печиво. Часто військові самі телефонують з 93-ої, інших бригад, питають: «У тебе щось є?» Хоч і немає, буває, о 7-ій ранку ще нічого, а на 12 гуртом вже й наготували всього добренького. Тож хлопці заїжджають. А ми їх завантажуємо всім.
Крім цього, щотижня команда «Червоноіванівських відьм» готує все варене, печене і для хабу Наталії Дзюри з її «Крейзі вумен» із Світлогірського. Адже там щодня проходить по 2-3 завантаження на передову.
Допомагають місцевим лідеркам — старості Наталії Крушинській та волонтерці Тетяні Набоці — і переселенці, які прижилися у громаді. І у справах, пов’язаних із благоустроєм села, наведенням порядку на місцевому цвинтарі, і коли треба підсобити у підготовці відправок для захисників. Наприклад, родина Галини Миколаївни Афоніної з-під Краматорська — з числа найперших переселенців. Є в ній і лежачі старші люди, і діти маленькі. Та попри все ця сім’я завжди прагне допомогти, ділиться гуманітаркою: «Хай для ЗСУ буде».
Кількість страв, які готують червоноіванівські жінки, вражає. Про це свідчать численні відео, які у соціальних мережах виставляє Наталя Дзюра, зустрічаючи щотижня авто Набоків у своєму дворі, щоб потім передати далі все привезене військовим. Аби продукти не псувалися, їх заморожують. Тож гарантія того, що до підрозділів все доправиться якісне і смачне, стовідсоткова.
Тетяна вміє підбадьорити, дати позитивний заряд енергії землякам, які тут, у тилу, наближають перемогу, і тим, хто б’ється за неї на передовій. Із багатьма захисниками і захисницями, серед яких її друзі, рідні, куми, вона на постійному зв’язку.
— Всього в житті ми досягали з чоловіком удвох. Ніколи не ділили роботу на жіночу і чоловічу. Саша для мене — найміцніша опора. Як і я для нього. Ми разом на кухні, разом біля трактора, — розповідає Тетяна.
Вони, і правда, невтомні жінки. Можуть вправно разом з чоловіками робити коктейлі молотова, як це було на початку вторгнення, можуть в’язати маскувальні сітки з дітьми у місцевому ліцеї і можуть танцювати запально, бо є активними учасницями художнього колективу, який діє при сільському закладі культури впродовж багатьох років. У сільських артисток є чимало комплектів яскравого концертного одягу, та війна змусила додати для окремих виступів ще й піксель. Танець допомагає жінкам тоді, коли особливо важко на душі.
Війна, на жаль, не дає можливості віддаватись улюбленому заняттю стільки, скільки хотілося б. Але такі миті трапляються. Як, наприклад, святкування Дня захисників і захисниць України на початку жовтня, на яке зібралося усе село. А староста Наталія Крушинська, перервавши на один день лікування у санаторії, за сотні кілометрів поспішила, щоб бути разом зі своїми. Особисто провела урочисті заходи у Будинку культури. Того дня назвали імена всіх червоноіванців, які захищають Україну у лавах ЗСУ, і тих, хто підтримує їх, готує щотижневі передачі. Про все потурбувалися Тетяна Набока і Наталя Крушинська. Щоб подякувати захисникам і захисницям, їхнім родинам. Щоб трохи передихнути. І з новими силами взятись до роботи.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, Наталя ДОЛГІХ
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
