28 лютого у 2 відділі в смт Кринички Кам’янського РТЦК та СП вручили державну нагороду родині Михайла Володимировича Коваля із Болтишки, який загинув, захищаючи нашу Батьківщину від російських окупантів.
Під час ранкового шикування особового складу ТЦК хвилиною мовчання пом’янули всіх загиблих у російсько-українській війні українців. Офіцер відділення обліку мобілізаційної роботи, старший лейтенант Дмитро Беліменко провів церемонію вручення нагороди.
Указом Президента України від 16 жовтня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджений військовослужбовець 93-ої ОМБр Холодний Яр Михайло Коваль із села Болтишка Божедарівської територіальної громади. Відзнаку передали дружині Михайла Катерині та його батькам Наталі Богданівні і Володимиру Володимировичу.
«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять героя, який віддав своє життя за нашу свободу. Ми завжди пам’ятатимемо його мужність, відвагу та самопожертву. Від імені усіх земляків я дякую батькам, які виховали такого сина, щиро співчуваю дружині і маленькому синові нашого захисника», – сказав Божедарівський селищний голова Володимир Дерко.
Михайло Коваль народився 17 листопада 1990 року у селищі Золотий Потік на Тернопільщині. У 1996 році родина переїхала у село Болтишка Криничанського району. Тож у 1 клас Михайло пішов вже тут. Після закінчення школи вивчився на газозварювальника, відслужив строкову службу в Криму. Опісля працював на заводі у Дніпрі, потім у компанії по обслуговуванню ліній електропередач.
У 2014-2015 році Михайло брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області. У складі 93-ої бригади обороняв Донецький аеропорт, пройшов Піски, Верхню Кринку, Новобахмутівку, Новоселівку, Водяне Михайлівку. У 2016 році був відзначений «Знаком пошани» за підписом Міністра оборони України.
Михайло Коваль був мужнім воїном та вірним другом. З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022-ому він знову став на захист України. Перевіз дружину і 6-місячного сина з міста до батьків у село і 9 березня поповнив лави Збройних сил України. Спочатку Михайло служив у 762-ій бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту, згодом був переведений у 93-тю ОМБР Холодний Яр. На жаль, 11 червня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Калинівка поблизу Часового Яру командир мотопіхотного відділення Михайло Коваль загинув внаслідок вогневого поранення.
«Так і не награвся із татом 3-річний син Саша. За весь цей час бачив його тільки по телефону, коли спілкувався по відеозв’язку», — крізь сльози розповідає вдова Катерина. Та ще 15 днів Михайлової відпустки випало родині на сімейне щастя.
«Ніхто не думав, що так станеться, стільки всього лишилося недоказаного, — зітхає мама загиблого воїна Наталя Богданівна. — Він такий компанійський у нас був, швидко знаходив з людьми спільну мову. Любив риболовлю, у техніці розбирався. А тепер… не вернеш уже, не піднімеш. Тільки онучок і радує, єдина втіха лишилася нам всім. Добре, що хоч побратими встигли винесли тіло нашого Михайла, і ми змогли похоронити його вдома, по-людськи, так би мовити. А скільки наших хлопців залишилося на полі бою, зникло безвісти…»
Тим, хто втратив найближчих у цій нещадній війні, нагороди не полегшать біль, не повернуть спокій у серце. Але вони мають бути впевненними, що вся Україна та її народ довіку пам’ятатимуть імена тих, хто віддав за них своє життя.
Наталя ДОЛГІХ, «Нові рубежі»
