Гуляйпільський старостинський округ охоплює 12 населених пунктів. Найбільші — села Гуляйполе, Малософіївка та Українське. Є і зовсім маленькі, де всього два-три двори. Це так звані вимираючі села. Особливість округу — села розташовані досить віддалено одне від одного. Усього у Гуляйпільському старостаті мешкає 1800 жителів.
Очільницею округу є Світлана Валентинівна Краснова. Офіційно її робочий день розпочинається о 8:00 год., а закінчується о 17:00 год. Але кожен, хто працює у місцевому самоврядуванні, знає, що то лише формально. Насправді ж у Світлани Валентинівни немає ні фіксованого робочого часу, ні вихідних. Її робочий графік — це 24 на 7. Адже люди звертаються до старости зі своїми проблемами не тільки у робочий час чи за графіком прийому. Проблеми у земляків виникають і пізно ввечері, і у вихідні, і навіть тоді, коли староста на лікарняному чи у відпустці.
До Світлани Валентинівни земляки приходять з різних питань: тих, що стосуються роботи старости безпосередньо, різних нотаріальних дій — оформлення заповітів, довіреностей, довідок, а також субсидій, допомоги на лікування та допомоги тим, хто опинився у складних життєвих обставинах, багатодітним родинам.
З початком повномасштабного вторгнення роботи старості додалося в рази. Приміром, шукала людям житло, домовлялася з господарями, жителями старостату, щоб прихистили ВПО. Просила у мешканців округу про допомогу для переселенців в елементарному: посуді, постільній білизні, ковдрах, одязі.
— Перші ВПО приїхали до нас ще у березні 2022 року, — пригадує Світлана Валентинівна. — До речі, вони проживають у Гуляйполі і зараз. У нашому старостаті їхньою долею переймаються і понині. Ми розуміємо, що людям нелегко. Адже допомога від різних великих фондів, яка надавалася на початку, нині значно скоротилася. Ми ж продовжуємо допомагати з опаленням переселенцям, які вже облаштувалися тут: доставляємо дрова, брикети та ін. Також займаємося оформленням необхідних документів, організацією зустрічей з правозахисними організаціми. Допомогаємо продуктами харчування найбільш незахищеним категоріям.
Хоч потік переселенців нині вже не такий, як на початку повномасштабного вторгнення, та люди шукають прихисток і понині. Їдуть з Покровська, Сумщини, інших населених пунктів, які потерпають від обстрілів.
— Дбаємо і про місцеві незахищені верстви населення, — розповідає Світлана Валентинівна. — Це переважно пенсіонери, багатодітні сім’ї, одинокі матері. А буває, що люди просять допомогти у різних життєвих ситуаціях.
Усі вони ідуть до старости: комусь необхідно, аби його просто вислухали і дали слушну пораду, а когось треба й захистити у непростій сімейній драмі. Часто звертаються до Світлани Краснової люди похилого віку. І вона розуміє, що вони більше потребують не вирішення якоїсь проблеми, а простої людської уваги.
Моя співрозмовниця народилася у Дніпрі. Згодом батьки переїхали в Гуляйполе. І, як нині стверджує Світлана Валентинівна, скільки себе пам’ятає, усе її життя пов’язане з цим чарівним краєм. Тут закінчила місцеву школу, вступила до Криворізького педінституту. Після його закінчення повернулася в рідне село. Працювала вчителькою, згодом директоркою Гуляйпільської школи. За плечима —педагогічний стаж довжиною у 33 роки. Має чудову родину — сина і доньку. А ще чотирьох онучок. Чоловік, на жаль, 3 роки тому пішов у засвіти. Нелегко було. Рятувала робота. Бо посада очільниці старостинського округу не дає можливості бути слабкою, працювати у пів сили. Тут треба викладатись наповну. Адже за нею люди. І вона не може їх підвести.
У своїй роботі спирається на підтримку і допомогу депутатів. Інтереси жителів Гуляйпільського старостинського округу нині представляють 10 депутатів від різних округів. А ще староста вдячна за сумлінну роботу, розуміння, виважений підхід до своїх обов’язків, за взаєморозуміння працівникам старостату: Тетяні Лозовській, Миколі Близнюку, Ілоні Мазуренко.
За словами Світлани Валентинівни, у Гуляйпільському старостаті особливі люди. Вони хоч і не прості, але дуже відверті, щирі і доброзичливі. А коли звертаються до старостату зі своїми проблемами, то не перекладають їх на плечі посадовців, а й самі включаються у вирішення. Прислухаються до порад, пропонують, а не просто критикують.
Коли пані Світлана тільки стала старостою, пригадує, як довелося відразу ж вирішувати одне із пріоритетних питань — налагодження водопостачання в Гуляйполі. Тут хоч і було централізоване водопостачання, але труби були старі, зношені. Та й водонапірна башта теж не нова, постійно протікала. У населення були чималі борги за користування водою. Траплялося таке, що одні жителі отримували воду, а до інших вона і взагалі не доходила. Також не було необхідної документації на сам водогін. Тобто картина вимальовувалась така, що тут одна проблема поганяє іншу. І здавалось, ні кінця, ні краю цьому не видно…
Та Світлана Валентинівна не такої вдачі, щоб здатися. Протягом 4-х років сходинка за сходинкою разом з депутатським корпусом долали цю проблему. А найголовніше, що відразу відчула підтримку керівника громади — Затишнянського сільського голови Володимира Миколайовича Зубарєва. З місцевого бюджету були виділені кошти на придбання водонапірної башти. Замінили й старі труби на нові пластикові. Тож минулий 2024 рік став для гуляйпільців роком пам’ятним і приємним, оскільки люди нарешті отримали якісне централізоване водопостачання.
Коли ставили водонапірну башту, трудилися усім селом. Чоловіки під неї і фундамент самостійно робили. Приходили працювати на об’єкт і після роботи, кидаючи домашні справи. І рано вранці, ще до роботи, о 6-й ранку. Йшли робити загальну добру справу — для себе, дітей, онуків.
Завдяки спільним зусиллям жителів старостату у Гуляйполі та Малософіївці було переобладнано найпростіші приміщення під укриття. Завдяки цьому сьогодні школярі та вихованці дитячого садочка мають змогу навчатися офлайн. Їхні батьки, бабусі та дідусі, педагоги вклали у це багато сили, вони працювали заради дітей зранку і до вечора.
Звичайно, не справилися б з цим без допомоги місцевих аграріїв, фермерів і простих людей. Тому, розповідаючи про укриття, Світлана Валентинівна зазначає: «У такій справі когось відзначити, а когось ні, дуже важко. Бо хтось допомагав фізично, хтось спонсорував декілька тисяч. І як тут не згадати й пенсіонерів, які з мізерної пенсії для спільної справи не шкодували по 200 гривень».
Коли пані Світлана стала старостою, звісно, ставила перед собою завдання, будувала плани. Але так сталося, що працювати на посаді їй випало у непростий період війни. Тому усі плани довелося корегувати в процесі роботи. Сьогодні першочергові питання пов’язані з війною. Керівниця старостату вдячна усім небайдужим односельцям, хто допомагає, підтримує, ініціює.
З перших днів повномасштабного вторгнення гуляйпільці несли, хто що міг. Ділилися останнім. Чимало продуктів, необхідних речей було відправлено на Харків — людям, що опинилися без даху над головою, у Будинки малюка, пологові відділення. Тоді ж розпочали свою роботу у Гуляйполі і «дівчата-павучки». І до сьогодні вони активно трудяться для наших земляків із ЗСУ: плетуть сотні кілометрів маскувальних сіток. Працюють щодня, не зважаючи ні на холод, ні на часті відключення електроенергії.
Очолює їхню злагоджену роботу Альона Андрющишина. Вона збирає кошти, замовляє флізилін, основу для сіток та займається відправкою вже готової продукції. Щодня сітки плетуть Вероніка Яременко, Тетяна Приходько, Вікторія Пітенко, Вікторія Скібчик, Олександра Лука, Яна Руда, Альона Кльова, Валерія Краснова, Вікторія Сидорук, Марія Мамчиць, Ліна Щербина, Лариса Бандуриста, Надія Дрозденко, Олександра Злепко. А родина Анрющишиних — Альона та Олександр — плетуть сітки вдома.
Окрім цього, два з половиною роки гуляйпільський тиловий жіночий батальйон щоп’ятниці відправляє смаколики нашим захисникам. Коли на початку війни школярі працювали онлайн, гуляйпільські господині готували їжу для захисників у шкільній їдальні та у дитсадку. Нині ж освітні заклади працюють офлайн, і тому жінки готують для захисників по домівках. На вихідні господині часто збираються у домі старости і гуртом смажать, варять, печуть для наших хлопців. Переправляють наготовлене своїм землякам у військові частини та шпиталі. Також у госпіталі гуляйпільське жіноцтво шиє спеціальні подушечки для поранених бійців.
Хоч час і воєнний, але життєві проблеми ніхто не відміняв. Як уже зазначалося, Гуляйпільський старостинський округ дуже розгалуджений. Пенсіонерам нелегко добиратися до старостату, через стан здоров’я хтось взагалі далі власного дому нікуди не виходить. Тож Світлана Валентинівна за потреби виїздить до них додому: комусь оформити заповіт чи довіреність, необхідну довідку. Щоразу радіє, що є на чому — у старостинському окрузі є службовий автомобіль. Людям допомагає вирішити проблеми швидко та оперативно.
Вирішення деяких питань доводиться відкладати на потім. Серед них, як і в більшості населених пунктів, питання вивезення сміття. Часто у старости серце кров’ю обливається, коли об’їжджає з депутатами стихійні сміттєзвалища, які створюють не зовсім свідомі гуляйпільці.
Турбує Світлану Валентинівну і проблема місцевих доріг. Бо подекуди через негоду по бездоріжжю у села не може добратися ні швидка, ні інший транспорт. Тож місцева влада, щоб хоч вирішити і цю проблему, виділяє кошти та закуповує матеріал, аби хоч великі ями позасипати на сільських шляхах.
А ще Світлану Валентинівну як колишню працівницю освіти турбує дозвілля сільської молоді.
— Звичайно, у великих селах є і дитячі майданчики, і, хоч невеличкі, у межах освітніх закладів, спортивні. Але ж цього замало. Діти однакові і в містах, і в селах. Вони мають право на розвиток і активне дозвілля, — бідкається староста. І мріє, що скоро настануть мирні часи, і наші діти не ховатимуться у бомбосховищах, не лякатимуться звуків сирени, а матимуть дитинство і можливості для фізичного та інтелектуального розвитку. Як це було до війни.
Олена МУШИК, “Нові рубежі”
