Небайдужих, безкорисливих, готових допомагати людей немало у Маломихайлівці Криничанської селищної ради. З початку повномасштабного вторгнення тут чимало маломихайлівців гуртувалися родинами, колективами, цілими вулицями заради того, щоб допомогти нашим захисникам та захисницям. Адже у кожній родині хтось та й на війні. Спочатку дружно пекли, смажили, варили для ЗСУ. Ночами не спали, старалися, щоб свіжі домашні смаколики потрапили до хлопців та дівчат на передову.
Нині вони також швидко гуртуються, коли треба організувати передачу на фронт. Усе найнеобхідніше везе прямо туди на передову волонтерка з Дніпра Леся Кузьменко, з якою вони співпрацюють уже не один рік. Їй довіряють, як собі. Бо знають точно, що все потрапить саме туди, куди треба. У Маломихайлівці ж всю роботу координує Олена Козленко. Саме до її двору несуть все необхідне, коли збирають відправку. Важко перелічити усіх небайдужих, хто щотижня, щомісяця допомагає ЗСУ. Хтось перераховує чи приносить кошти з невеличкої пенсії захисникам та захисницям на найнеобхідніше. Бо знає, що в тилу без чогось може обійтися, а хлопці та дівчата там — ні. Допомагають і фермери, одноосібники, приватні підприємці.
Якщо раніше допомога маломихайлівців була дещо спонтанною, то відтепер вони навчилися більш обдумано і прискіпливо підходити до цього, враховуючи аспекти першочергових потреб. Жінки, які раніше пекли і смажили для ЗСУ, як виявилося, вміють кроїти та шити. Тож наприкінці жовтня — початку листопада 2023 року об’єдналися у своє співтовариство. І стали шити для військових з натуральних тканин постільну білизну, футболки, натільну білизну. А також спеціальний одяг на зав’язках та липучках для поранених, спеціальні подушечки-кісточки для травмованих рук і ніг. Такого спецодягу, білизни, засобів спеціального призначення для реабілітації військових вже чимало у шпиталях Дніпра, Києва, Одеси.
«Спеціальний одяг для поранених – це не просто зручність, а критично важливий елемент догляду та відновлення, — розповідає старша медсестра Військового госпіталю міста Дніпра Ірина Гапоненко. — Вона виготовляється з м’яких, гіпоалергенних тканин, які не подразнюють шкіру та не викликають дискомфорту. Також така білизна забезпечує легкий доступ до ран, що значно спрощує перев’язки та медичні процедури. Для військових із важкими пораненнями це допомагає уникнути додаткових травм і прискорює процес загоєння. Особливо важливі моделі з мінімальною кількістю швів і застібок, які можна легко зняти, не завдаючи болю. Ми дуже вдячні волонтеркам, які допомагають забезпечувати госпіталі такими речами».
Нині маломихайлівські швачки теж виконують нове замовлення — шиють постільну білизну і футболки для поранених у шпиталі. Для цього їм необхідно придбати два рулони по 50 метрів тканини. Один рулон для них уже придбала криничанська підприємиця Оксана Плетінець із крамниці «Фото». На інший оголосили збір коштів.
Організаторкою такої собі швейної справи у Маломихайлівці стала Світлана Чуприна. За спеціальністю вона швачка, свого часу працювала у місті на швейній фабриці «Дніпрянка». Після раптової смерті чоловіка Світлана Володимирівна усамітнилася. Але подруги її підтримали і допомогли подолати непростий період у життя. Вдома у жінки дві швейні машинки і оверлок. Діти та онуки живуть у місті. Тож її будинок став центром швейної справи по допомозі військовим.
«Навіть така проста річ, як постіль чи футболка, може додати не тільки комфорту пораненим, а ще й покращити їхній настрій, а відтак – і самопочуття. Тому ми спідню білизну намагаємося шити із тканин яскравих відтінків. Спочатку перебрали усі запаси у комодах, на горищах. Наші бабусі позносили все, що мали у своїх закапелках. То всі труси були переважно квітчастими. А зараз маємо змогу замовляти рулони нової тканини, то обираємо із веселими принтами, героями різних мультфільмів. Медсестри з госпіталів із посмішкою зустрічають наші посилки, бо вони піднімають настрій їхнім пацієнтам. Вони охоче одягають футболки з Вінні-Пухом і Міккі-Маусом», – розповідає Світлана Чуприна.
До пані Світлани долучилося ще декілька жінок старшого віку: Валентина Іванівна Топал, Галина Іванівна Мотуз та Ніна Семенівна Калініна. Свого часу усі вони трудилися на фермі у місцевому колгоспі. Трохи шили. А тепер це уміння стало їм у нагоді для допомоги нашим захисникам та захисницям. А також їхнім рідним. Бо у кожної чи син був в АТО, чи хтось з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну.
У команді маломихайлівських швачок і Оксана Козлова. Їй трохи більше двадцяти. Її чоловік Валерій стоїть на захисті України та родини: дружини та синочка-першокласника і дворічної донечки. Тут в тилу Оксана допомагає військовим, шиючи для них необхідне. Працює переважно вдома, бо малих діток самих не залишить. Вона виконує, мабуть, найбільший об’єм роботи.
«Для мене це важливо, адже мій чоловік далеко від дому захищає всіх нас. Я вірю, що добро повертається. Я допомагаю пораненим військовим тут, а хтось допоможе йому там», — розповідає Оксана. А ще вона вміє ремонтувати швейні машинки, адже вони, на жаль, через велику кількість замовлень частенько ламаються.
Теплим словом маломихайлівські швачки згадують і Сергія Кармазіна з Криничок. Він за потреби приїздить до Маломихайлівки і займається ремонтом швейного обладнання.
Усі жінки живуть на одній вулиці по сусідству. Щодня як на роботу поспішають до будинку Світлани Володимирівни і сідають за справу: кроять, наметують, шиють, підшивають, строчать, зшивають. Коли гомонять. А коли й просто мовчки роблять кожна свою справу. Коли налаштовані на розмови, згадують кожна своє мирне життя. І про нинішнє розповідають. Інколи мріють про те, що будуть робити, як скінчиться війна.
А пошита маломихайлівськими швачками постільна і натільна білизна додає нашим захисникам та захисницям сил для одужання. Нагадує дім, рідних, додає віри, що повернуться додому.
Олена МУШИК
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
